4. анї вважати на видумки та не скінчені родоводи, котрі більш роблять змагання, нїж Божого будування в вірі.
5. Конець же завітування єсть любов з щирого серця та совісти благої і віри не лицемірної,
6. у котрих деякі погрішивши, вдались у пусті слова,
7. хотячи бути законоучителями, не розуміючи, нї що говорять, нї об чому впевняють.
8. Знаємо ж, що закон добрий, коли хто його законно творить,
9. знаючи се, що не про праведника закон положений, а про беззаконних та непокірних, нечестивих та грішних, неправедних та скверних, про убийць батька й матери, про душогубцїв,
10. про блудників, мужоложників, про людокрадів, брехунів, про тих, що криво присягають, і коли що иншого здоровій науцї противить ся,
11. по славному благовістю блаженного Бога, котре менї звірено.
12. І дякую Тому, хто окріпляє мене, Христу Ісусу, Господу нашому, що за вірного мене вважав, поставивши мене на службу,
13. мене, що був колись хулителем і гонителем і знущателем, та помилувано мене; бо, невідаючи, робив я в невірстві.
14. Намножила ся ж благодать Господа нашого вірою і любовю, що в Христї Ісусї.
15. Вірне се слово і всякого прийняття достойне, що Христос Ісус прийшов у мир грішників спасти, між котрими я первий.
16. Та ради сього й помилувано мене, щоб на менї первому показав Ісус Христос усе довготерпіннє, на приклад тим, що мають вірувати в Него на життє вічне.
17. Цареві ж вічному нетлїнному, невидимому, єдиному премудрому Богу честь і слава на віки вічні. Амінь.
18. Се ж завітуваннє передаю тобі, сину Тимотею, по пророцтвах, що були перше про тебе, щоб воював ти в них доброю війною,