23. І рече царь: Ся править: ось моя дитина живенька, а твоя мертва, а та править: нї! твоя дитина мертва, а моя живенька.
24. І повелїв царь: Подайте менї меча! Як же принесено меча перед царя,
25. Повелїв царь: Розітнїть живе хлопятко надвоє, та й дайте сїй половину, а тій половину.
26. І каже тодї молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві - бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродїю мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай! А друга промовила: Нехай не буде нї менї, нї тобі, розтинайте!
27. І розсудив царь: Оддайте тій першій живу дитину, не вбивайте! та її мати.
28. Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, сповнились усї шаною й страхом перед царем; зрозуміли бо, що в йому був Божий розум, щоб судити.