1-А Царiв 2:8-23 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)

8. Далїй, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминїя з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе!

9. Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподїяти, щоб він пійшов на той сьвіт із сивим волосом скривавленим.

10. І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городї.

11. Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Гебронї він правив сїм год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи.

12. І сїв Соломон на престолї батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала.

13. І прийшов Адонїя, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І спитала вона: А мирний же приход твій? І відказав їй: Мирний.

14. І почав: Треба менї поговорити з тобою. Каже вона: Говори.

15. Тодї каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив.

16. Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов менї. І каже вона йому: Говори.

17. І промовив він: Попроси царя Соломона - бо він тобі не відмовить - нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму.

18. І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе.

19. Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонїю, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сїв на свойму престолї. Поставлено престол і про цареву панїматку, й вона сїла з правого боку його.

20. І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов менї її. І відказав їй царь: Скажи тілько, панїматко, я певно тобі не відмовлю.

21. І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонїю?

22. І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонїя? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою сьвященника Абіятара та Йоаба Саруєнка.

23. І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай менї те й те вдїє Бог, коли Адонїя виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою!

1-А Царiв 2