6. Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.
7. Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.
8. Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?
9. Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.
10. І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.
11. Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.
12. Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;
13. Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.
14. От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.