11. Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.
12. Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;
13. Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.
14. От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.
15. І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.
16. Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.
17. І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.
18. І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.
19. Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,
20. І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїл: бо (казала): у Бога я випросила його.
21. Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,