7. Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!
8. Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9. Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,
10. бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...
11. Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?
12. Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?
13. Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок
14. з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,
15. або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...
16. Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17. Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,
18. разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...
19. Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...
20. І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,
21. що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22. тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,