20. (69-21) Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття та немає його, і потішителів та не знайшов!
21. (69-22) і жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували...
22. (69-23) Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами,
23. (69-24) бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються!