17. (49-18) бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею!
18. (49-19) Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро,
19. (49-20) вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки!
20. (49-21) Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине!