5. (39-6) Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама кожна людина жива! Села.
6. (39-7) У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!
7. (39-8) А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!
8. (39-9) Від усіх моїх прогріхів визволи мене, не чини мене посміхом для нерозумного!
9. (39-10) Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив,