4. (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
5. (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
6. (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
7. (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
8. (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
9. (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
10. (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...
11. (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!