2. (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
3. (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...
4. (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
5. (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
6. (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
7. (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
8. (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
9. (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,