3. І буде вклонятися народ Краю при вході цієї брами в суботи та в новомісяччя перед Господнім лицем.
4. А те цілопалення, що князь принесе Господеві суботнього дня, це шість безвадних овець та безвадний баран.
5. А жертва мучна ефа на барана, а на овець жертва хлібна, скільки дасть рука його, а оливи гін на ефу.
6. А в день новомісяччя молодий бик з великої худоби, безвадний, і шестеро овець та баран будуть безвадні.
7. І ефу на бика, і ефу на барана приготує він хлібну жертву, а на овець як сягне рука його, а оливи гін на ефу.
8. А коли приходитиме князь, то він увійде ходом сіней брами, і тим же ходом своїм вийде.
9. А коли народ Краю буде приходити перед Господнє лице в свята, то хто входить ходом північної брама, щоб поклонитися, вийде ходом брами південної, а хто входить ходом брами південної, вийде ходом брами північної, не вернеться ходом тієї брами, яким увійшов, але вийде протилеглою йому.
10. А князь буде серед них: при вході їх ввійде, і при виході їх вийде.
11. А в свята та в урочисті дні буде хлібна жертва, ефа на бика й ефа на барана, а на вівці скільки дасть рука його, а оливи гін на ефу.
12. А коли князь приготує добровільного дара, цілопалення або мирні жертви, дар для Господа, то відчинять йому браму, що звернена на схід, і приготує своє цілопалення та свої мирні жертви, як готує за суботи, і вийде, і замкнуть браму по його виході.
13. А вівцю однорічну, безвадну, приготовиш на цілопалення кожен день для Господа, щоранку приготовиш його.
14. А жертву хлібну приготовиш до нього щоранку, шосту частину ефи, а оливи третину гіна, щоб покропити пшеничну муку, це хлібна жертва для Господа, постанови вічні назавжди.
15. І приготують вівцю й жертву хлібну та оливу щоранку на стале цілопалення.
16. Так говорить Господь Бог: Коли князь дасть кому зо своїх синів дара зо спадку свого, це буде належати його синам, як їхнє володіння в спадщині.
17. А коли він дасть дара з свого спадку одному з своїх рабів, то це буде належати йому аж до року волі його, та й вернеться князеві, бо це його спадок, тільки синам його він належатиме.
18. А князь не візьме зо спадку народу, витискаючи їх з їхнього володіння, із свого володіння дасть своїм синам спадок, щоб ніхто з народу Мого не розпорошився зо свого володіння.