18. Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас.
19. Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих,
20. бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії,
21. що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих.
22. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
23. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла.
24. Надією бо ми спаслися. Надія ж, коли бачить, не є надія, бо хто що бачить, чому б того й надіявся?
25. А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю.
26. Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями.
27. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих.
28. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
29. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами.
30. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив.
31. Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?
32. Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?