21. А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.
22. Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
23. Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.
24. Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
25. Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
26. Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
27. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
28. учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.
29. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,
30. коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім'ям Твого Святого Отрока Ісуса.
31. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!
32. А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
33. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
34. Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
35. та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
36. Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,