29. І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30. А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31. то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32. Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33. А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34. Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35. А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36. Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37. А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38. І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39. А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
40. Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
41. Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...
42. Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.