22. А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
23. Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
24. та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
25. Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26. І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
27. А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28. І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29. І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30. А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31. то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32. Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33. А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34. Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35. А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36. Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37. А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38. І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39. А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.