22. А як хто випадково, без ненависти пхнув кого або кинув на нього невмисне якимбудь знаряддям,
23. або якимбудь каменем, що від нього можна померти, кинув на нього не бачачи, і той помер, а він не був ворог йому й не шукав йому зла,
24. то розсудить громада між убійником та між месником за кров за цими постановами.
25. І громада визволить убійника з руки месника за кров, і громада верне його до міста сховища його, що втік був туди. І осяде він у ньому аж до смерти найвищого священика, помазаного святою оливою.
26. А якщо убійник, виходячи, вийде з границі міста сховища його, куди втік був,
27. і знайде його месник за кров поза границями міста сховища його, і замордує месник за кров убійника, нема йому вини крови!
28. Бо він повинен сидіти в місті сховища свого аж до смерти найвищого священика. А по смерті найвищого священика вернеться убійник до землі володіння свого.
29. І буде це для вас на правну постанову для ваших поколінь по всіх ваших оселях.
30. Коли хто заб'є кого, то месник за словами свідків заб'є убійника. А одного свідка не досить проти кого, щоб осудити на смерть.
31. І не візьмете окупу для душі убійника, що він повинен умерти, бо буде він конче забитий.