14. А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґаїл, Наваловій жінці, говорячи: Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.
15. А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були ми на полі.
16. Муром були вони над нами і вночі, і вдень повсякчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.
17. А тепер пізнай та побач, що зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його. А він негідний, із ним не можна говорити.
18. Тоді Авіґаїл поспішно взяла двісті хлібів, і два бурдюки вина, і п'ятеро приготовлених з отари, і п'ять сеїв пряженого зерна, а сто родзинок, та двісті сушених фіґ. І склала це на ослів.
19. І сказала вона до своїх слуг: Ідіть передо мною, а я ось піду за вами.
20. І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірському укритті, аж ось Давид та люди його сходять навперейми їй. І вона стрінула їх.
21. А Давид сказав: Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало. Та він вернув мені злом за добро!